Люди без близьких друзів не є асоціальними: причина значно глибша
Психологи вкотре нагадують, що всі ми – родом зі свого дитинства, яке і сформувало наш спосіб взаємодіяти зі світом.
Дорослі люди, які не мають близьких друзів і романтичного партнера, не обов’язково є асоціальними чи неприємними у спілкуванні. Часто причина криється у тому, що з дитинства у них сформувався психологічний механізм самозахисту, який полягає у мінімізації соціальних контактів заради власного спокою. Про це пише видання Silicon Canals, посилаючись на психологічні дослідження.
Як зазначає автор публікації, деякі люди у дитинстві засвоїли, що відвертість у спілкуванні призводить до психологічних страждань, а прохання про допомогу закінчується певною формою покарання, а не власне самої допомоги. У дорослому віці такі люди не обов’язково стають похмурими та неприємними у спілкуванні. Навпаки, вони можуть виглядати доброзичливими і самодостатніми, однак вони нікого не допускають справді близько до себе і нікому не довіряти свої переживання і проблеми.
Британський психіатр Джон Боулбі розробив так звану теорію прив’язаності, яка стверджує, що ранній досвід взаємодії з батьками визначає, як людина будує стосунки у дорослому житті. Якщо дитина отримувала підтримку і турботу, формується безпечний тип прив’язаності. Якщо ж батьки були емоційно холодними або непослідовними – дитина вчиться пригнічувати власні потреби.
У таких випадках люди часто стають “компульсивно самодостатніми”, тобто надмірно покладаються лише на себе і уникають контактів з іншими, навіть коли потребують чужої допомоги. За словами Боулбі, це не означає, що таким людям не хочеться близькості – просто уникнути потенційного болю вони хочуть ще більше.
Наукові дослідження показують, що приблизно 20% дорослих людей мають так званий “уникальний тип прив’язаності”. Такі люди не мають проблем із соціальними контактами, але їм складно поглиблювати стосунки. Вони можуть мати багато знайомих, але нема нікого, хто знає їх по-справжньому. Вчені підкреслюють: проблема не у відсутності соціальних навичок, а у внутрішній забороні на близькі стосунки.
“Це не асоціальність. Це адаптація. Це дитина, яка зрозуміла правила своєї конкретної родини та дотримується їх”, – йдеться у публікації.
Проблема лиш в тому, що, коли ця дитина виростає і покидає батьківський дім, звичка триматися від усіх на відстані не зникає, а лише маскується. Така людина може виглядати спокійною, але її організм переживає підвищений стрес. Крім того, уникальний тип прив’язаності пов’язаний із вищим ризиком депресії та тривожності, які часто залишаються непоміченими.
“Дорослий без друзів не зазнає соціальної невдачі. Він успішно застосовує єдину стратегію, якої навчився в дитинстві”, – пояснюють фахівці.
Водночас довготривалі дослідження, зокрема Гарвардське дослідження розвитку дорослих, свідчать: саме наявність близьких стосунків є ключовим фактором щастя та здоров’я. Самотність, за оцінками науковців, може бути не менш шкідливою, ніж куріння або ожиріння.
Вихід із цієї ситуації, як зазначають автори, не у збільшенні кількості знайомств, а у поступовому формуванні довіри. Зокрема йдеться про необхідність провести хоча б одну відверту розмову, про здатність поділитися своїми справжніми емоціями хоча б з однією людиною.
Інші цікаві публікації на тему психології
Як писав УНІАН, вчені з Університету Квінсленда встановили, що люди у щасливих стосунках частіше набирають вагу, оскільки менше переймаються зовнішнім виглядом і відчувають прийняття з боку партнера. Водночас такі пари зазвичай ведуть здоровіший спосіб життя і рідше мають шкідливі звички.
Також ми розповідали, що універсальних порад для підвищення продуктивності не існує, а популярні “системи успіху” часто не підходять людям із глибоким типом мислення. Найкращі результати досягаються тоді, коли людина будує власний підхід до роботи, орієнтуючись на свої когнітивні особливості та здатність до зосередження.
