“Чому тут я, а не вони?”: в Україні росте розкол між військовими та ухилянтами, – Le Figaro
Росія виявила цю вразливість і зробила її центральною темою своєї пропаганди.
Після чотирьох років війни в Україні дедалі більше зростає розкол між військовими на фронті та ухильниками в тилу. У сім’ях і на робочому місці заздрість або гнів між добровольцями, які брали участь у бойових діях, і тими, хто залишився і ухиляється від свого обов’язку, можуть віщувати майбутню напруженість у суспільстві та виклик для післявоєнної України, пише Le Figaro.
“Я досі тут, як довго ще… Я не хочу судити. Але це питання часто спадає мені на думку: чому я тут, а не вони? Тут ми навіть не можемо організувати нормальну ротацію через брак персоналу”, – каже “Гіт”, пілот дрона з Донецької області.
У міру того як мирні переговори заходять у глухий кут, а кінець війни залишається віддаленою перспективою, образи множаться, і в компаніях виникають конфлікти між робітниками, які повертаються з фронту, та іншими.
“Невдоволення ветеранів може перерости в провокаційні слова, а інші реагують, загострюючи ситуацію. Наш HR не знає, як реагувати. Вона каже нам, що ніхто до цього не готовий”, – розповідає один із керівників.
При цьому Москва, яка робить усе можливе, щоб послабити Київ, виявила цю вразливість і зробила її центральною темою своєї пропаганди. У 2024 році шведський аналітичний центр “Стокгольмський центр східноєвропейських досліджень” розповів, як російські боти підсилюють окремі реальні події, щоб імітувати реальні події. “Полювання на людей” на вулицях України, відправка солдатів на фронт без підготовки, помилки командування. У цьому наративі “мобілізовані” представлені як жертви, а “ухилянтів” закликають тікати за кордон, пояснюється у доповіді.
Заздрість і гнів
“Питання справедливості мучить багатьох ветеранів. Чому я втратив здоров’я, друзів, кінцівки, тоді як інші продовжували жити? Чому люди, які ніколи нічим не жертвували, так впевнено говорять про війну, політику і про те, що потрібно робити? Ці питання не завжди озвучуються. Але вони мучать багатьох”, – каже психологиня Юлія Авіям із реабілітаційного центру для ветеранів “Надлюди” у Львові.
Це почуття несправедливості зачіпає й мирних жителів, змучених тугою через неможливість побачити близьких, які воюють на фронті.
“Я постійно ревную, постійно злюся. Коли я чую, як мої друзі скаржаться, бо: “О, він останнім часом пізно повертається з роботи”, це мене дратує. Я бачу чоловіка лише раз на три-чотири місяці, і це справді важко”, – каже Люда (ім’я змінено), чий чоловік зголосився добровольцем на початку 2022 року.
Виклик для післявоєнної України
Цей потенційний розкол є викликом для майбутнього. Відновлення країни залежатиме, зокрема, від здатності суспільства залишатися єдиним.
“В Україні завтрашнього дня місце кожного в суспільстві оцінюватиметься за одним ключовим питанням: що ви робили під час війни? Відповідь намалює дуже складну картину розбіжностей. Будуть ті, хто виїхав за кордон, ті, хто залишився. Цивільні особи, які були активними, та інші. Ті, хто не був мобілізований, незалежно від того, чи була у них поважна причина чи ні. У всьому цьому наймаргінальніше місце, ймовірно, буде зарезервовано для тих, хто переховувався”, – зазначає Анна Колін Лебедєва, спеціаліст з пострадянських суспільств із Паризького університету Нантер.
Мобілізація в Україні – новини
Раніше в Україні з’явився громадський рух “Чесна мобілізація”, який прагне виявити та розкрити випадки фіктивного бронювання та ухилення від мобілізації. Цей неполітичний рух об’єднує як цивільних, так і військових, і ставить перед собою мету вирішувати системні проблеми мобілізації в Україні.
Водночас старший сержант батальйону 104-ї бригади ТрО Павло Казарін вважає, що навіть примусово мобілізовані громадяни здатні стати ефективними воїнами за умови потрапляння в здорове середовище. Успіх інтеграції новобранця безпосередньо залежить від командирів і внутрішнього клімату в підрозділі.